Кадіївський педагогічний коледж



Інформаційно-просвітницька сторінка «Трагедія Бабиного Яру»

29 вересня – 82 роковини від початку масових розстрілів, здійснених гітлерівцями у Бабиному Яру (29-30 вересня 1941 року). Ця трагічна дата є символом «Голокосту від куль» і символом нацистської політики знищення людей в Україні.

Бабин Яр – одне з всесвітньо відомих місць трагедій, які стали символом Голокосту, урочище на північно-західній околиці Києва. За два дні 29 та 30 вересня 1941-го року, по офіційним історичними свідченням, там розстріляли майже 34 тисячі євреїв. З інших джерел лише за 5 днів нацисти розстріляли там майже 150 тисяч українських євреїв. Це були не лише жителі Києва, а і біженці з окупованих українських регіонів, що прибули до міста у надії на порятунок..

Урочище Бабин Яр в 1941-1943 роках перетворилося на місце масових страт і поховань, братську могилу і символ страждань цивільного населення. Це одна з найсумніших сторінок Голокосту – геноциду єврейського народу.

Під час гітлерівської окупації м. Києва у 1941–1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів окупантами мирного населення, передусім – євреїв та циган (за етнічною ознакою), радянських військовополонених, а також партійних та радянських активістів, підпільників, членів Організації Українських Націоналістів (ОУН), заручників, «саботажників», порушників комендантської години та інших осіб.

Встановлено, що страти у Бабиному Яру почалися 27 вересня 1941 р. і тривали до звільнення Києва від окупації в листопаді 1943 року.

Лише протягом 29-30 вересня 1941 року в Бабиному Яру було страчено близько 34 тис. євреїв і осіб інших національностей (членів родин), а до 9 листопада 1941 року кількість жертв перевищила 55 тис осіб.




Згадування очевидців про трагедію у Бабиному Яру

«Нас вишикували на дуже маленькому піщаному виступі. Я закрила очі, стисла кулаки і напружила всі м'язи й кинулась вниз. До пострілу. Мені здалось що я летіла цілу вічність. Я впала на трупи вдало — не розстріляна», — свідчила Діна Пронічева на київському процесі у 1946-му році.




«Розгортали ми ями, витягували з них трупи і після цього будували тимчасові печі. Вони будувались таким чином: приносили із єврейського кладовища гранітні пам'ятники, накладали їх навколо ями, на них клали залізні рейки, на які клали металеві сітки. На сітки клали шар дров, а потім клали вириті трупи. Трупи складали висотою 2 - 2.5 метра. Приблизно 300 трупів, а потім їх підпалювали», — розповідав Семен Берлянт.

ВШАНУЙМО РАЗОМ ПАМ’ЯТЬ ЖЕРТВ НАЦИСТСЬКОГО ЗЛОЧИНУ!

















© ВСП «Кадіївський педагогічний фаховий коледж Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», 2016