У світі існує понад 6 тисяч мов і кожна з них неповторна. Рідна мова – це історія народу, його мудрість і світогляд, інтелектуальний і духовний показник тисячолітньої еволюції кожного етносу. Без своєї мови й самобутньої культури немає народу. Мова – найважливіший засіб спілкування людей і пізнання світу, символ таланту, краси та добробуту народу, що передається з покоління в покоління.

Історiя українського народу має героїчні й трагiчнi, щасливi й сумні сторiнки. На долю України випали великi виклики, серед яких – заборона мати власну iсторiю, культуру, мову. Втрачаючи мову, людина стає мов дерево без коріння, якому нічим живити свою крону. Українській мові у своєму розвитку довелося пройти тернистий шлях, терпіти заборону, вистраждати право на повноцінне існування. Саме сьогодні дуже актуально звучить голос відомого українського поета Василя Симоненка: «Без мови, без святості душі, без думки про завтрашній день немає громадянина».

У межах святкування Міжнародного дня рідної мові викладачка української мови та літератури коледжу запропонувала здобувачам освіти долучилися до виконання завдань, у дистанційному форматі, «Думай і говори рідною мовою правильно» з метою вшанування рідної мови та перевірки своїх знань з української мови, відповідно нового Правопису, за посиланням: forms.gle..

Мова — це той інструмент, який єднає націю, народ в єдине ціле. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і розумно збагачувати. Тому в цей день, 21 лютого, справжні шанувальники рідного слова доєдналися до відзначення Дня рідної мови та взяли участь у заході «Мова єднає серця» кафедри української мови Навчально-наукового інституту філології і журналістики ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», на якому ознайомились з репортажем про особливості функціонування української мови в Україні й за кордоном.

Я знаю силу слова —

воно гостріш штика

і швидше навіть кулі,

не тільки літака.

Воно проміння швидше,

в нім — думка й почуття.

Воно іде в народи

для вічного життя.

Коли це слово — зброя,

як день, що не схолов,

коли живуть у ньому

ненависть і любов.

Воно влуча як куля,

ця зброя золота,

коли у нім ненависть

з любові вироста.

Воно над зорі лине,

а в нім живуть як спів

любов до Батьківщини

і лють до ворогів.

О зброє щастя, слово,

я жить з тобою звик!

Ти — квітка у любові,

в ненависті ти — штик.

В. Сосюра